Шевченківська громада

Черкаська область, Звенигородський район

Історична довідка

Довідка  про історично – краєзнавче дослідження щодо обґрунтування символіки Шевченківської сільської ради, яке було проведене фахівцями Черкаського обласного геральдичного товариства з 1986 по 2004 роки:

одне з перших згадувань про існування села «Kiruylowe» припадає на період з 1455 по 1470 роки- часи панування у Києві князя Олександра ( Олелька) Володимировича: за військові заслуги він надав, серед інших населених пунктів, «Kiruylowe» князю Федору Глинському ( Slownik Geograficzny Krolestwa Polskiegoi i innych krajow slowianskich. TomV. Warszawa. 1884. C.642).  Набільш ймовірно, що невдовзі населений пункт був «стерт татарським наездом», так як на карті Боплана, середини ХVІІ століття, позначений тільки « Kierelow Las». Через певний час населений пункт відродився під назвою Кирилівка та вже не переривав свого історичного розвитку.

Згадка про Кирилівку зустріча­ється в документі середини XVII століття. На карті Київського воєводства, складеній французьким інженером Бопланом,  між Вільшаною та Лисянкою зазначений «Кири­лів ліс». Недалеко від нього — Майданів ліс (зараз там село Майданівка), село Тарасівка. Поблизу, з південного сходу на північ­ний захід, пролягав Чорний шлях.

А в польських історичних джерелах посе­лення Кирилів у верхів'ях річки Вільшанки згадується ще раніше — 1618 року.

До наших днів дійшло кілька переказів про засновника села. Одна з легенд розпо­відає, що це був козак Кирило, який пер­шим оселився на узліссі біля річки. Місце було зручне, з усіх боків захищене лісами й пагорбами. В іншому переказі згадується кріпак Кирик (це прізвище нібито дав йому поміщик). У селі й зараз живе багато лю­дей на прізвище Кириченко.

Існують і інші народні перекази про по­ходження назви села.

Заселення його проходило досить швидко, і вже на 1741 рік тут було 130 дворів і близько 900 жителів. Спершу центр села був за кілометр від дякової хати, де вчився малий Тарас Шевченко. Там, розповідають старі люди, ще в кінці XIX століття на міс­ці колишньої, можливо, першої церкви семи архангелів стояла «ятка». Згодом центр перемістився до дякової хати, де в 1722 році була збудована нова церква. З кінця XIX століття центром стає площа, на якій за Радянської влади збудовано шко­лу, технікум, магазини, пам'ятник       Т. Г. Шев­ченку.

Селянство Кирилівки стогнало у важкому ярмі кріпаччини. На початку XVIII століт­тя більшість земель Смілянського повіту, до якого входила Кирилівка, належала польським князям Любомирським. Потім Кирилівку, Моринці, Вільшану та чимало інших сіл купив князь Потьомкін. Нарешті, разом з навколишніми селами Кирилівка дісталась його родичеві, генерал-губернато­рові псковському і смоленському В. В. Енгельгардту, після якого спадщину поділено між його сестрою О. В. Браницькою та си­ном П. В. Енгельгардтом. До нього й потра­пив малий Тарас у козачки.

Жалюгідний вигляд мало село за часів    Кріпаччини. Низькі обідрані хати з маленькими віконцями, заткнутими ганчір'ям, зли­денні двори, в яких рідко побачиш худобину, вузькі вулички, а над селом височіла   триглава церква, що виблискувала під сон­цем металевими банями. Свідком тих минулих часів залишилась дякова хата, де на­вчався грамоти й зазнав наруги малий Тарас. У цій єдиній на все село школі на­вчалося 8—12 дітей. «Курс науки» дяк втлумачував за допомогою різки. Хата збу­дована поруч із церквою в 1782 році, про що записано на сволоку, і мала дві кімнати. В одній жив дяк, у другій був клас.

Економіка й культура села на 1895 рік так коротко схарактеризована в «Энцикпопедическом словаре» Брокгауза і Ефрона: «Кирилівка, 600 дворів, 4248 жи­телів. Церковнопарафіяльне училище, сіль­ське початкове училище. З лавки, 12 вітря­ків». Пізніше в селі з'явилась школа гра­моти. Навчання там дуже нагадувало дяко­ву науку часів Т. Г. Шевченка.

У 1882 році українофіли-ліберали профе­сор Кістяківський, інспектор Сомчевський та інші спробували на пожертвування від­крити двокласну школу в Шевченковому селі. Справа тягнулась три роки, але з доб­рих намірів нічого не вийшло: міністр внут­рішніх справ заборонив відкривати школу. Тільки через чотирнадцять років вона, на­решті, була відкрита. Переважну більшість учнів її становили діти заможних селян з навколишніх сіл.

Перший хор, як пригадують старожили Кирилівки, створено при двокласній школі, очевидно, в рік її заснування, тобто в 1896. При школі організовано два хори: один — з числа дорослих учнів, а другий — з молодших. Значну роль в організації пер­шого з них відіграли А. С. Осінський та Л. В. Мізецький. У програмі його були на­родні пісні, класичні твори, звичайно, пісні на слова Т. Г. Шевченка. З того часу ки­рилівські хорові колективи завоювали вели­ку популярність і підтримують її до наших днів.

Напередодні 1917р. у Кирилівці селяни 80 дворів зовсім не мали землі (в народі їх називали «бубліями»), на 162  господарства припадали наділи менше гек­тара, понад 300 дворів були без робочої худоби, 242 — без  реманенту.  Бідняцькі сім'ї, годувальники яких воювали на фронтах імперіалістичної війни, потрапили в  страшні злидні. А всього за 1914—1917 роки  в армію з села пішло до 500 чоловіків. Багато з них так і не повернулись додому.

В селі майже нічого не змінилось за ці роки. Хоч крім двокласної, у 1911 році тут відкрилась ще й чотирикласна школа, але в ній навчались лише діти попів та заможних селян, які могли вносити високу платню за навчання. Переважна більшість дітей залишалась поза школою. Понад 80% жителів села були неписьменними. Зате тут  діяли 2 церкви і 6 шинків.

У селі важко було дістати книгу. Всі спроби організувати публічну бібліотеку, розпочаті 1902 року, не завершились успіхом. Маленька бібліотечка при школі, за­снована з великими труднощами, закрилася. Журнал «Украинская жизнь» в 1912 році писав, що українських книжок тут, крім одного лікарського порадника, немає. Немає також жодного екземпляра «Кобзаря».

У квітні 1918 року Центральна рада склала договір про вивезення до Німеччини та Австро-Угорщини 60 мільйонів пудів хліба, 2 мільйонів 750 тисяч пудів рогатої худоби ( у живій вазі), 400—500 мільйонів штук яєць.

На це народ відповів посиленням парти­занської боротьби проти німецьких загарб­ників . Особливо великі повстання відбулися влітку 1918 року в се­лах Звенигородського та сусіднього Таращанського повітів.

В село доходили чутки про  полки червоних партизанів під командуванням Щорса, Боженка, і це додавало рішучості повстанцям. Вони одночасно виступили на Вільшану й Шендерівку, де були німецькі гарнізони. В Шендерівці окупантів було значно більше, і туди послали загони з ба­гатьох сіл, у тому числі й Кирилівки. Ки­рилівська група, що нараховувала 150 бій­ців та 20 підвід, вирушила через села Пединівку, Гнилець і зосередилась у Наливайковому лісі. Німці довідались про загін і оточили ліс. Та повстанці не розгубились: прорвались через яр до села Моринців. Там залягли на околиці біля кладовища. Оку­панти спробували атакувати, але їх відігна­ли кулеметним вогнем.

Несподівано з Гути прибув селянин і по­відомив, що там вороги вбивають людей. Повстанці поспішили на допомогу. Загарб­ники, що чинили звірства в Гуті, були ви­биті з села й утекли в Шендерівку. Та загони повсталих селян і там взяли в об­логу німецький гарнізон. Загін окупантів був повністю розбитий. Більше сотні поло­нених німецьких вояків під конвоєм було відправлено на Почапинський завод.

Учасники цих боїв Ф. Чумак та X. Олій­ник розповідають, що партизани мали лише гвинтівки, але йшли в атаку на кулемети ворога. У боях під Гутою й Шендерівкою поранило кількох кирилівців, у тому числі Олексія Мурзу, першого за Радянської вла­ди повітового комісара по медичних спра­вах.

А в цей час із Кирилівки кілька сот повстанців вирушили проти німецької вій­ськової частини, що укріпилась у Вільшані в поміщицькому будинку. Очолив загін Федот Бондаренко. Окупанти відкрили по повстанцях шалений вогонь з кулеметів та гвинтівок. Бондаренко першим кинувся в  атаку і впав, скошений кулею.

Та це не зупинило повстанців. Опір во­рога був зламаний. Багато німців полягло, 80 з них узято в полон. З Вільшани привез­ли чималі трофеї й розподілили їх між бійцями. Та боротьба лише розпочиналась. Окремі загони повстанців вирушили в Ко­зацьке й Звенигородку, але звідти німці вже втекли.

У донесенні начальника особливого від­ділу при штабі гетьмана Скоропадського відзначається роль керівників повстання братів Шевченків — Митрофана й Леонтія. Першого автор донесення називає «каторж­ником», а другого — „літчиком”. Справа в тому, що повсталі мали літак, який пілоту­вали Химич із села Розсоховатки та Леонтій Шевченко з Кирилівки.

Німці кинули проти повстанців великі сили. Каральний загін зайняв Вільшану й прямував на Кирилівку. Підпаливши око­лиці Вільшани, хутір Кононо-Іванів, оку­панти наблизились до села. Кирилівці по­ставили на узліссі кулемет, який обслугову­вав Петро Бондаренко. Підносив патрони його брат Марко. Звідси добре прострілюва­лась дорога й підходи до села.

Кілька разів німці намагались атакувати, але атаки захлинались: кулемет стріляв бездоганно. Окупанти не змогли прорватись з цього боку в Кирилівку і пішли в обхід по шляху на Боровикове. На допомогу повсталим, що зайняли оборону з цього боку, прийшли озброєні загони з Майданівки, Тарасівки і, розібравши місток на шляху з Вільшани на Звенигородку, заляг­ли на горбах.

Лише другого дня, одержавши підкріп­лення, німці вдерлися в село. Почалися роз­прави, грабунки, насильства. Тих, кому не пощастило втекти, вороги зігнали на май­дан, поставили рядами і почали стріляти з кулемета над головами. Павла Кириченка і Петра Козуба того ж дня розстріляли за селом. Забили також Герасима Скибицького. Нелюди в зелених мундирах нишпорили по селянських хатах, шукали зброю, примушу­вали людей шукати кулемети в озері, загрі­бали все, що потрапляло до рук. На кожний двір наклали контрибуцію по 200 карбован­ців, а все село повинно було сплатити 200 тисяч. Особливих репресій зазнали ро­дичі Т. Г. Шевченка. Не спіймавши Митро­фана, який піднімав народ на боротьбу, окупанти оточили його подвір'я, хату спа­лили, а сім'ю вигнали на вулицю.

Після  Жовтневого перевороту великий крок вперед зробила на­родна освіта. Для дітей бідноти, яким бра­кувало і одягу і взуття, була відкрита так звана «літня» школа, що працювала з 15 квітня по 15 жовтня. У програмі шко­ли — рідна мова, арифметика, природознав­ство, ремесло (столярство, ковальство, чобо­тарство). Вищепочаткова школа перетворена в єдину семирічну трудову.

На базі двокласної школи ще на початку 1918 року відкрита учительська семінарія, яка згодом перейменована в Кирилівську педагогічну школу, а потім — у трирічні  педагогічні курси імені Т. Г. Шевченка. Змінився і соціальний склад учнів. Так, у 1921 році в педшколі навчалось 142 дітей селян, робітників —2, службовців — 8. При школі організували фізкабінет, бібліотеку, що нараховувала 1280 книг.

У педшколі здобували тоді освіту немало майбутніх кирилівських учителів: Є. Ф. Со­кирко, Ю. В. Сокирко, Ю. Г. Шевченко, М. І. Жежерун, П. О. Ткаченко і багато інших. Школа мала клуб, хороші хоровий і драматичний колективи. Деякий час хо­ром керував завідуючий школою С. Ф. Тележінський, що одержав музичну освіту в Київській консерваторії.

У березні 1929 року в Кирилівці з особ­ливим піднесенням відзначили роковини Т. Г. Шевченка. Відбулось урочисте засі­дання президії окрвиконкому, райвиконкому та сільської Ради за участю Голови ВУЦВКу     Г. І. Петровського. Всеукраїнський староста, як його називав з любов'ю народ, побував на садибі батьків Кобзаря, розмовляв з кол­госпниками, зокрема з сучасником Т. Г. Шев­ченка Хрисантієм Бондаренком.

У кирилівський колбуд зібрались з усього району активісти колгоспного руху, щоб по­чути промову Г. І. Петровського. Затаму­вавши подих, слухали його розповідь про ті великі перетворення, що відбуваються в Ра­дянській країні.

Урочисті збори ухвалили село Кирилівку перейменувати в село Шевченкове, відкрити школу селянської молоді, збудувати в Моринцях Будинок культури, задовольнити прохання колгоспників села Зелена Діброва про присвоєння їхньому колгоспові імені Г. І. Петровського.

Відзначивши успіхи, яких домоглись Кирилівці, Григорій Іванович вніс 500 карбо­ванців на будівництво школи сільського господарства і побажав трудівникам госпо­дарювати ще краще.

Пізньої весни 1929 року Г. І. Петровський вдруге побував у Шевченковому.

Григорій Іванович цікавився першими успіхами артільників. Разом з головою кол­госпу Демченком пройшов по полю. Потім у приміщенні сільської Ради на коротку нараду зібрався актив села. Розмова зайшла і про будівництво технікуму. Гість обіцяв допомогти при його спорудженні.

11 березня 1929 року на об'єднаному засіданні окрвиконкому, райвиконкому та Кирилівської сільської Ради під головуванням Г.І. Петровського з нагоди 68-річчя з дня смерті Т.Г. Шевченка прийнято рішення перейменувати с. Кирилівку в Шевченкове, відкрити тут сільськогосподарську школу колективного хліборобства.

Вже в  1929 році Шевченківська сільсько­господарська школа ім. Г.І. Петровського з 3-річним строком навчання прийняла перших слухачів. До неї було приєднано учнів агрошколи с. Будище, яка була відкрита у 1927 році у будинку пана Енгельгардта.

Навчання слухачів сільськогосподарської школи проводилось у вечірній час у приміщенні семирічної школи.

1 червня 1930 року заклали фундамент корпусу. Голова окрвиконкому М.0. Левкович вклала перший камінь у фундамент.

Завершили будівництво навчального корпусу у 1932 році. Школа готувала агрономів широкого профілю. Всього школа випустила 89 фахівців.

Директором сільськогосподарської школи з 1929 р. по 1932 р. був Леонтович Яків Костянтинович.

  • В 1934 році її перейменовано  в Шевченківський технікум технічних культур ім. Г.І. Петровського.
  • В 1938 році – сільськогосподарський коледж землеробства.
  • В 1944 році – сільськогосподарський коледж рибоводства.
  • В 1951 році – гідромеліоративний технікум.
  • В 1960 році – технікум механізації сільського господарства.
  • В 1966 році – гідромеліоративний технікум.
  • В 1990 році – гідромеліоративний коледж.
  • В 1991 році – сільськогосподарський коледж.

За час свого існування навчальний заклад випустив 13444 спеціалістів (станом на 1.09.05). Серед випускників навчального закладу Товстик В.Ф. (народився в 1926 році в с. Гута-Селиська, К.-Шевченківського р-н, Черкаської обл.) кандитат біологічних наук, автор 74 наукових праць. Працював в Харківському зооветеринарному інституті ім. М.М. Борисенка.

Черевченко Т.М. (народилась в 1929 році в с. Почапинці, Лисянського р-н, Черкаської обл.). Випускник 1949 року. Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка. Кандидат біологічних наук. Директор Київського ботанічного саду, член-кореспондент НАНУ.

Пилипенко А.Т. (народився в 1914 році в с. Шевченкове, Звенигородського р-н, Черкаської обл.), навчався в технікумі з 1929 по 1931 рік. Закінчив Київський політехнічний інститут, з 1944 року працював в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка. Працював деканом хімічного факультету і зав. кафедрою хімії рідкісних елементів. Доктор хімічних наук.

Рогалевич Ю.П. (народився в 1941 році в м. Звенигородка, Черкаської обл.).Кандидат технічних наук, автор понад 25 наукових праць. Працює в Національному університеті водного господарства та природокористування, доцент кафедри гідравліки.

Цього дня відбулася ще одна знаменна подія. Тисячі людей зібралися на централь­ній площі села, де був відкритий пам'ятник Кобзареві. Є дані, що на це свято прибули навіть гості з Західної України, які таємно пробрались   через   кордон   білопанської Польщі.

Створений вихованцем Петербурзької ака­демії художеств, уродженцем Звенигородки К. М. Терещенком, пам'ятник являв собою скульптурну   групу:    навколо   фігури Т. Г. Шевченка, символізуючи героїчний шлях боротьби народу за свободу, стояли робітник, що розбиває молотом змія — само­державство, та селянин, який м'язистими руками рве ланцюги поміщицької неволі.

З надією й радістю прислухались шевченківці до далекої канонади, що наближалася з кожним днем. Все частіше над селом з'яв­лялися радянські літаки. На захід уже про­рвалися частини 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ф. Ватутіна. Назустріч їм з південного сходу через Шполу й Звенигородку швидко рухались ударні дивізії 2-го Українського фронту, яким командував генерал І. С. Конєв.

У ніч на 1 лютого 1944 року в Шевченкове зайшли радянські розвідники, а на ранок танкові частини по шляху з Моринців про­рвались на Вільшану. Вороги в паніці тіка­ли, залишивши в селі склади з боєприпасами та пальним, кинувши па дорозі машини. Так завдяки навальному наступу обох фронтів була врятована від знищення батьківщина Т. Г. Шевченка.

Прийшла довгождана перемога. Додому поверталися змужнілі воїни. 835 шевченківців воювали на фронтах Великої Вітчизня­ної війни, 256 з них відзначені урядовими нагородами.   Серед   них — полковники Г. П. Кравець, Г. М. Скляр, М. М. Соколов, підполковники І. І. Проценко, А. М. Демченко, Т. С. Коваленко, І. В. Демченко, О. А. Демченко, Г. Д. Садовий та багато інших офіцерів, сержантів, солдатів і мат­росів. У грізні дні війни поруч з чоловіка­ми йшли у бій жінки. Серед них—і Г. Шев­ченко, Н. А. Майборода, сім'ї Федьорків, Мартинових та інші.

Близько 400 жителів села не повернулися з війни. Смертю героїв загинули офіцери П. Бойко, С. Федьорко, М. Жежерун, Ф. Ткаченко, М. Ткаченко, П. Різник, І. Бардадим і багато-багато інших захисників Радянської Батьківщини. Деякі сім'ї втратили по З—4 чоловіки. З п'яти синів І. С. Тетерюка додому повернувся лише один. Імена цих мужніх патріотів записані золотими літера­ми на обеліску Слави, відкритому у центрі села в 1965 році. Щороку в День Перемоги шевченківці збираються біля обеліска Сла­ви, щоб вшанувати пам'ять своїх земляків.

Інформацію  підготувала  викладач історії України , зав. музею історії навчального закладу Шевченківського коледжу УДАУ Павлова  Людмила Олександрівна.


Витяг з книги Л.І. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся»


„Кириловка, село в 2-х верстах от Пединовки и в 6-ти от местечка Ольшаны. Принадлежит ротмистру Валериану Эразмовичу Флиорковскому, по покупке от Энгельгардта. в 1741 году Кириловка принадлежала к Лысянскому ключу и в ней считалось 130 дворов и до 900 душ обоего пола. 

Земли в имении в настоящее время 5560 десятин, в том числе крестьянской 1600; остальная с 125 десятинами строевого леса, принадлежит владельцу. Жителей обоего пола 2180; да в особых деревнях Боровиках и Кононове и Дымкове 437; из этих деревень Боровики лежит в 4-х верстах, на перекрестье дорог. Из Кириловки в село Козацкое и из местечка Ольшаной в село Тарасовку. Жителей обого пола 322. Отстоит от села Кириловки в 4-х верстах. Дымков, при реке Ольшане, в 3-х верстах от Кириловки. Жителей обоего пола 123. Кононов и Ивасев хутора ниже деревни Дымкова, в коих живет до 92 душ. В Кириловке находится каменный винокуренный завод, силой в 250 пуд суточного затора,с каменным же подвалом и воловней. Дом владельца деревянный с большим садом.

В селе Кириловке в 1814 году родился известный Малороссийский поэт-художник Тарас Григорьевич Шевченко, выкупленный из крепостного состояния за 2500 рублей ассигнациями поэтом Жуковским. Брат и сестра Шевченки, оставаясь крепостными до 19-го февраля, и до сего времени не выкупили своих усадеб и полевых наделов по своей бедности, и по ложному направлению общественной признательности к талантам великого поэта, данному современными его поклонниками.

Приходская церковь деревянная, Богословская, построена в 1792 году; по штатам состоит в 3-м классе; земли имеет 49 десятин. Предшествовавшая церковь, как значится в визитах Смелянского деканата за 1741 и 1746 годы, была построена в 1736 году на место еще древнейшей. Во время визиты священником при ней был Даниил Пахомиевич, посвященный 15-го июля 1722года в Переяславе”.

 Історична довідка від wikipedia

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь