Пам'ятаємо тих, хто віддав життя за Україну
Бойко Віктор Анатолійович (14.08.1974 – 19.07.2014)
Народився 14 серпня1974 року в с. Шевченкове.
1981-1990 - навчався в Шевченківській ЗОШ.
1993-1994 – будучи мобілізованим до лав ЗСУ (десантні війська), брав участь у миротворчій місії ООН в Югославії.
Відразу після строкової служби виїхав у м. Черкаси, де жив і працював.
У 2014 з початку російської збройної агресії вирушив на Схід добровольцем, ніс службу сержантом з машинно-технічного забезпечення у 34 – му батальйоні ТРО «Батьківщина» Сухопутних військ Збройних сил України. Був старшиною машинно-технічного забезпечення.
18 липня 2014 р. загинув під час виконання бойового завдання , звільняючи від терористів с. Олександрово-Калинове Костянтинівського району Донецької області. Куля снайпера потрапила в гранату у нагрудній кишені жилета-розподільника.
04.06.2015 – орден «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)
13.10.2015 р. у Шевченківському НВК було відкрито меморіальну дошку полеглому на війні випускнику школи Віктору Бойку.
17.11.2016 р. – відзнака «Почесний громадянин м. Черкаси»
Похований у с. Шевченкове
Бойко Олександр Анатолійович (11.11.1980 – 26.09.2024)
Народився 11 листопада 1980 р. в с. Пединівка.
Навчався в Пединівській сільській 9 річній школі, потім у Шевченківському гідромеліоративному технікумі на механіка.
Працював у Звенигородському РЕМі контролером, електромонтером на Шевченківській дільниці Звенигородського р-ну, на будівельних роботах у Київській обл., механізатором в агрофірмі у с. Моринці
У лютому 2022 р. після повномасштабного вторгнення добровольцем пішов на захист Батьківщини. Добросовісно виконував військовий обов’язок 2,5 роки: спочатку на Харківщині (Горова), потім передислоковували за потребою. Служив Олександр розвідником у 52 ОАБР.
Воїн загинув 26.09.2024 р. під час виконання бойового завдання на Куп’янсько-Лиманському напрямку у Серебрянському лісі від осколкового поранення.
Похований у с . Пединівка
Галушка Анатолій Сергійович (06.02.1970 – 06.04.2024)
Народився 6 лютого 1970 р. в с. Тарасівка.
26.06.1987 р – отримав середню освіту в Тарасівській ЗОШ, де додатково набув кваліфікації оператора машинного доїння корів з правом водіння трактора.
Навчався у Шполянській автомобільній школі ДТСААФ на водія категорій В та С.
працював у Тарасівському колгоспі «Дніпро» трактористом.
Армійську службу проходив 29.05.1988-26.06.1990 у Німеччині (прикордонні війська).
Працював у колгоспі «Дніпро» трактористом та слюсарем, в СТОВ «Неморож» слюсарем.
Надалі самотужки опанував спеціальність муляра, організував бригаду (2017), з якою здійснював будівельні роботи в Україні.
Потім охороняв елітні будинки під Черкасами та біля Києва.
Анатолій Сергійович взяв опікунство над 3ма неповнолітніми дітьми покійної дружини.
Був мобілізований 06.04.2022р. Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у Донецькій та Луганській областях. Проходив службу в 66 ОМБР. Навідник-кулеметник на БТР, після втрати бригади був перенаправлений в штурмову бригаду, там перехворів на коронавірус, потім отримав поранення, частково втратив зір. Не долікувавшись, був переведений на інші бойові позиції, звідки після місяця служби був вивезений у важкому стані.
04.03.2024 р. Звенигородським УСЗН встановлено статус особи з І-ою групою інвалідності внаслідок війни.
Помер в Звенигородській лікарні 06.04.2024 р., від тяжкої хвороби
06.12.2023 р. нагороджений медаллю «Ветеран війни»
Похований у с. Тарасівка
Грищенко Іван Леонідович (29.11.1992 – 23.10.2023
Народився 29 листопада 1992 року в с. Леонівка Іванківського р-ну Київської обл.
Навчався в Будищенській ЗОШ, в ПТУ м. Городище (маляр-штукатур, деревообробник),
2011-2014 - проходив контрактну службу (Броварський р-н Київської обл.)
2019-2022 - Працював у м. Умань (СТО, деревообробник)
Вступив до Уманського агротехнічного коледжу.
Учасник АТО (контракт 2015-2019) Чернігівська обл., селище Гончарівське.
24.02.2022 пішов на війну добровольцем, до своєї частини добирався «автостопом». Служив у ОМБР 30 електриком, механіком, навідником, снайпером, мав звання молодшого сержанта.
23.10.2023 загинув від ворожого бомбардування по позиціях поблизу с. Першотравневе Куп’янського р-ну Харківської обл. після повернення з бойового завдання.
17.02.2016 – Відзнака Президента України «За участь в АТО»
05.12.2017 – орден «За вірність присязі»
Грамоти «За сумлінне виконання службових обов’язків» 2017, 2022 р.
13.09.2024 – орден «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)
Похований у с. Будище
Демченко Петро Васильович (20.01.1973 – 17.05.2023)
Народився 20 січня 1973 року в с. Шевченкове.
Навчався в Шевченківській ЗОШ, потім у Шевченківському гідромеліоративному технікумі, де здобув спеціальність водія.
Працював водієм у колгоспі, в частині пожежної безпеки, а з 2004 р – у газовому господарстві с. Шевченкове.
З початком збройної російської агресії проти України, 24 лютого 2022 року добровольцем пішов до військкомату, був прийнятий на військову службу водієм у в. ч. А7325 першого стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.
17 травня 2023 року загинув, повертаючись із бойового завдання: потрапив під мінометний обстріл в с. Веселе Бахмутського району Донецької області.
18.07.2023 р. Орден «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)
Похований у с. Шевченкове.
Демченко Юрій Іванович (22.04.1979 – 26.04.2023)
Народився 22 квітня 1979 року в с. Боровикове.
Навчався в Боровиківській ЗОШ, після школи – у Звенигородському ПТУ-34 на електромонтера та механізатора тваринництва, у Ватутінському ПТУ на столяра. Працював на будівництві в Україні та за кордоном.
З початком російської збройної агресії проти України, 24 лютого 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу водієм-електриком.
З 08.05.2022 р. перебував у в/ч А1376. Солдат, стрілець 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.
26 квітня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання по утриманню бойових позицій від вибухової травми в смт. Ямпіль Краматорського району Донецької області.
Похований у с. Боровикове.
Дядченко Ігор Петрович (23.10.1976 – 18.01. 2020)
Народився 23 жовтня 1976 року в сел. Новодністровськ Сокирянського р-ну Чернівецької обл. Деякий час родина проживала в м. Токтогул (Киргизія), там навчався у школі.
Закінчив школу у с. Очеретиному Покровського р-ну
1993 р - навчався в Ясиноватському технікумі на електрозварювальника , з 1994 р- в Шевченківському гідромеліоративному технікумі, строкову службу пройшов у окремій частині штурмової морської піхоти, присвоєне звання сержанта.
Під час часткової мобілізації 15 травня 2014 року був призваний на військову службу, яку проходив в окремому мотопіхотному батальйоні.
У лютому 2016 року за контрактом проходив військову службу в окремому автомобільному батальйоні. Служив у частині А 5509 в розвідувальній групі. пізніше очолив її, був старшим стрілком.
На 43-му році в результаті важкої хвороби перестало битися серце захисника.
Медаль-відзнака «Учасник бойових дій»
У с. Шевченкове провулок Чернишевського перейменовано у провулок Братів Дядченків.
Похований у с. Шевченкове
Дядченко Сергій Петрович (23.09.1979 – 01.07.2017)
Народився 23 вересня 1979 року в м. Токтогул (Киргизія), там навчався в школі.
Сім’я Сергія переїхала в с. Шевченкове, де він закінчив 9й клас Шевченківської ЗОШ.
В 1997 р. здобув спеціальність тракториста-електрика в Звенигородському СПТУ.
Строкову службу проходив у десантних військах.
З початком російської збройної агресії проти України, 15 травня 2014 року, добровольцем пішов на фронт, рік служив в 34-му батальйоні ТРО Кіровоградської області «Батьківщина», який у подальшому було реорганізовано у мотопіхотний батальйон. Виконував завдання на території проведення АТО на сході України. Демобілізувався 18 травня 2015 року.
У 2016 році підписав контракт на службу в ЗСУ – 1647-й окремий автомобільний батальйон, звідки знову вирушив на фронт до 34-го батальйону.
30 червня 2017 року присвоєне звання старшого сержанта Збройних Сил України.
Був командиром розвідгрупи.
1 липня 2017 року загинув в результаті підриву на міні з «розтяжкою» під час виконання робіт з інженерного обладнання на взводному опорному пункті поблизу селища Піски Ясинуватського району.
13.10.2017 р. у Шевченківському НВК було відкрито меморіальну дошку полеглому на війні випускнику школи Сергію Дядченку.
22.01.2018 – орден “За мужність” ІІІ ст. (посмертно)
Відзнака облради “За заслуги перед Черкащиною” (посмертно)
У с. Шевченкове провулок Чернишевського перейменовано у провулок Братів Дядченків.
Похований у с. Шевченкове
Євдунов Владислав Юрійович (10.02.2001 – 23.01.2024)
Народився 10 лютого 2001 р. в с. Чмирівка Старобільського р-ну Луганської обл.
Навчався в місцевій школі-гімназії. В 2019 р. закінчив Луганський національний університет ім. Т. Шевченка. Того ж року пішов до лав ЗСУ. Строкову службу проходив у 36-й бригаді морської піхоти м. Бердянськ
З початком повномасштабного вторгнення росії родина Владислава переїхала в с. Шевченкове Звенигородського р-ну
01.04 2022 р. пішов добровольцем захищати рідну країну у складі Окремої президентської бригади ім. Б. Хмельницького.
До 09.01.2024 р. брав участь у боях у складі штурмової роти на Бахмутсько-Соледарському напрямку.
Помер 23.01.2024 р. в госпіталі м. Дніпро.
Лютий 2023 р. – почесний нагрудний знак «Сталевий хрест» від головнокомандувача Валерія Залужного.
Вересень 2023 – почесний нагрудний знак «Золотий хрест» від головнокомандувача Валерія Залужного.
06.10.2023 - медаль «Ветеран війни»
Похований у с . Шевченкове
Калаур Сергій Анатолійович (28.07.1987 – 27.06.2023)
Народився 28 липня 1987 року в с. Шевченкове.
Навчався в Шевченківській ЗОШ та Городищенському ПТУ, отримав спеціальність плиточник, маляр-штукатур.
Строкова служба в ЗСУ 2005-2007, в.ч. «Десна» Чернігівська обл., десантно-штурмові війська.
Повернувшись, працював в Шевченківському коледжі у господарській частині, кілька разів виїжджав на будівельні роботи, працював у приватному бізнесі на лінії хлібної випічки, охоронцем на СІРІУС-АГРО ТОВ, с. Водяники.
З початком російської збройної агресії проти України, 6 вересня 2014 року був призваний на військову службу водієм-механіком бойової машини піхоти, стрільцем-зенітником. Служив водієм-механіком 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону. Демобілізувався 15 вересня 2015 року.
16 січня 2021 року підписав контракт з військовою частиною А 0409, звідки знову вирушив на фронт водієм-механіком бойової машини.
27 червня 2023 року загинув під час виконання штурмових дій в с. Міньківка Бахмутського району Донецької області.
18.09.2024 - Орден «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).
Похований у с . Шевченкове
Козаченко Анатолій Іванович (29.07.1980 – 07.03.2023)
Народився 29 липня 1980 року в с. Боровикове.
Навчався в Боровиківській ЗОШ потім в Козацькому СПТУ (тракторист).
Працював трактористом у с. Боровикове.
З початком російської збройної агресії проти України, 16.04.2015 року був мобілізований на військову службу. Демобілізувався 13.04.2016 р.
Після повномасштабного вторгнення 26.02.2023 року був мобілізований на військову службу стрільцем-санітаром в 30-ту бригаду ім. князя К. Острозького, 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону.
7 березня 2023 року загинув під час обстрілу з боку збройних сил росії в с. Богданівка Бахмутського району Донецької області.
28.09.2023 – орден «За мужність» ІІІ ст. (посмертно)
Похований у с. Юркове
Стецюра Анатолій Геннадійович (01.07.1995 – 15.05.2023)
Народився 1 липня 1995 році в с. Шевченкове.
Навчався в Шевченківському НВК , ВСП Шевченківський коледж УНУС.
Працював у КП «Добробут» Шевченківської сільської ради працівником з благоустрою 2020-2022
14.07.2016 – 12.07.2019 - контракт (курсант навчальної роти 718 ОНАБ 169 навчального гвардійського центру сухопутних військ ЗСУ)
Під час контрактової служби з 28.03.2017 по 12.05.2019 – брав участь в АТО, на території Донецької та Луганської обл. Був старшим солдатом, водієм-електриком радіостанції взводу зв’язку в.ч. А 0331.
12.07.2019 звільнений в запас (15.07.2019 зарахований до військового оперативного резерву І черги).
24 лютого 2022 року призваний по мобілізації на військову службу водієм -радіотелефоністом 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти УБАК в.ч. А 2167.
15 травня 2023 року загинув під час артилерійського обстрілу, знаходячись в легко броньованому автомобілі поблизу н.п. Вугледар Волноваського р-ну Донецької обл.
Нагороджений подякою «За сумлінне виконання службових обов’язків» за тимчасове виконання обов’язків командира військової частини – польова пошта В5912 – 2016р.
Грамоти «За сумлінне виконання службових обов’язків за самовідданий захист держави та українського народу» - 2017, 2018, 2019 р.
Грамота “За старанність та зразкове виконання службового обов’язку”.
Орден «За мужність» ІІІст.(посмертно)
У с. Кононове-Івасів вулицю Чернишевського перейменовано на вулицю Анатолія Стецюри.
Похований у с. Кононове-Івасів.
Харченко Роман Вячеславович (14.10.1999 – 14.03.2022)
Народився 14 жовтня 1999 року в м. Черкаси.
Навчався в Білозірській ЗОШ, після переїзду в с. Юркове – в Шевченківському НВК,
ВСП Шевченківський коледж УНУС та у Ватутінському ПТУ (закінчив з відзнакою, спеціальність муляр-штукатур, плиточник)
21.07 2019- 21.12 2021 строкова служба - Національна гвардія України м. Ізмаїл , 2 мінометна батарея 2 механізованого батальйону.
З початком російської збройної агресії проти України 25 лютого 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу для участі у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримання збройної агресії в районі м.Київ.
14 березня 2022 року під час бою не покинув позицій, загинув від артилерійського обстрілу важкого калібру з боку збройних сил російської федерації в с. Мощун Бучанського району Київської області.
Травень 2022 р. Орден «За мужність» ІІІ ст. посмертно
У с. Юркове вулиця і провулок Гагаріна перейменовано у вулицю і провулок Романа Харченка.
Похований у с. Юркове
